укр.т. осн.1


Одеський український театр працює в історичній будівлі – пам’ятці архітектури початку XX століття. Сама будівля театру – одна з визначних пам’яток історії культурного життя міста, відомої як Театр Сибірякова.


укр.т. зал 1


укр.т. инт.1


Будівля театру була побудована в 1903 році на кошти антрепренера Одеського міського театру А.І.Сибірякова. Він давно мріяв створити власний театр для російської драматичної трупи і у якій в той час не було в місті постійного места. Будівля театру виявилася під 13 номером по вулиці Херсонській.


укр.т. ист.2


Чи то в силу містики, чи то в силу збігу обставин, але творіння Сибірякова переслідували одна за одною невдачі. Приміром, в 1906 і 1912 році будівля горіла. На прохання власника, міська влада спеціально змінила номер будинку з 13 на 15. Але і це не допомогло. Сибіряков був розорений.


укр.т. ист.1 пожар


Після чергової пожежі театр у нього відкупив присяжний повірений Стамеров. До 1914 року він перебудував будівлю, сподіваючись, що з часом театр будуть називати Стамеровськім. Але цього не сталося. Театр так і називався – театр Сибірякова – ще досить тривалий час.


укр.т. ист.3


Першим спектаклем на сцені «театру Сибірякова» стали «Плоди освіти» Л. Н. Толстого. Вибір п’єси був невипадковим. Л.Н. Толстой став «володарем дум» для російської інтелігенції. Незадовго до відкриття театру великому російському письменнику виповнилося 75 років. На сцені театру з успіхом йшли вистави одеської російської трупи. Крім того, проходили гастролі видатних артистів і музикантів з усього світу – Марії Савіної, знаменитої «босоніжки» Айседори Дункан, відбулося останній виступ засновника українського професійного театру Марка Кропивницького.


укр.т. ист.5


7 листопада 1925 року завдяки вимогам широкого загалу міста відкрився постійно діючий український театр – Держдрама. З першого ж спектаклю «Палії» за п’єсою А. Луначарського (тодішнього наркома освіти країни), Одеська українська госдрама заявила про себе як про колектив-першовідкривач нових імен, нових тем, нових героїв. Очолив художнє керівництво театром Марк Степанович Терещенко. На постановку першого спектаклю «Палії» запросили відомого режисера, послідовника Всеволода Мейєрхольда – Бориса Глаголіна. Шанувальникам його творчості Глаголін відомий, як великий любитель епатувати публіку. Одеському глядачеві він «викотив» на сцену справжній автомобіль. Задовго до дня прем’єри одесити частенько бачили цей «реквізит» на вулицях міста: машини тоді були рідкістю, режисер їздив на цьому чуді техніки в театр. Глаголін частенько зупинявся посеред вулиці і починав «лагодити» машину, заглядаючи в мотор. Цікаві зупинялися, підходили до дивини і відразу впізнавали, що сьомого листопада на прем’єрі в театрі можна і не таке побачити. У новому сезоні – глядачів теж чекала «дивина». Другий сезон Одеської української Держдрами почався спектаклем «За двома зайцями», який поставив Василь Василько і який раніше працював з корифеями українського професійного театру: М.Кропивницьким, М.Садовським, М.Заньковецької, А.Саксаганскім. Він також був актором і режисером в театрі Леся Курбаса. В.Василько і В.Ярошенко написали інсценування класичної п’єси М.Старицького, значно осучаснив комедію. У порівнянні з першоджерелом у виставі з’явилися нові персонажі: інвалід-катеринщик, комсомольці, спекулянти … У фіналі вистави викритий Свирид Голохвастов тікав в зал, в публіку, після чого актори виходили на авансцену, звертаючись до глядачів:

– Він утік! Тримай його! Ось він! Ось там! У партері! У ложі! Тримайте! Він ще тут!

Глядач був в захваті від гри акторів і від постанови в цілому. Режисер вистави Василь Василько отримав запрошення очолити театр. З того часу, трупа театру стала основним колективом в його творчості, а Одеса – головним містом життя, куди він повертався, в якій пройшли останні роки його життя. Василь Василько очолював колектив в різні періоди, в цілому, 14 років. На Одеській українській сцені він здійснив понад 30 постановок української та світової класики, сучасних п’єс, виступаючи часто в ролі драматурга. Вистави Василько увійшли до «золотого фонду» не тільки Одеського українського театру, а й усього національного театру України. Василь Василько визначив майбутнє театру, його художні перспективи на довгі роки вперед. Глядачі, широка театральна громадськість, театральні критики називали Одеську українську Держдраму «піонером тричі» за оригінальний, сміливий репертуар, новаторство сценічних засобів вираження і, найголовніше, за талановитий акторський ансамбль. Побувавши на спектаклях Держдрами відомий український письменник Остап Вишня в 1928 році писав: «Навряд чи ще якийсь інший український театр користується такими симпатіями і визнанням з боку глядачів, як Одеська Держдрама. Та й не тільки визнанням! Та й не тільки симпатіями! Театр люблять в Одесі! Саме люблять! Доброю, теплою, південній любов’ю. В Одесі про українську Держдраму ви завжди почуєте: – Наш театр! Наша драма! У цьому «наш» чується, крім любові до театру, ще й гордість за цей «наш» театр».

У 1930 році, до п’ятирічного ювілею, «за сміливість, новаторство пошуку, нового героя на сцені, нову драматургію» театр отримує ім’я Революції.

За час існування театру на його сцені сяяли яскраві сузір’я акторів: Наталія Ужвій, Юрій Шумський, Поліна Нятко, Кость Блакитний, Лідія Мацієвська, Іван Твердохліб, Олександр Луценко, Андрій Крамаренко про, Генріх Осташевський, Юлій Божек, Валентина Туз і багато-багато інших , чиї імена назавжди вписані в творчу біографію колективу. На сцені театру ставили вистави видатні українські режисери: П.Кіселевіч, Е.Купченко, М.Орлов, А.Рубін, В. Скляренко, В.Пахомов, Б.Мешкіс; талановиті художники – М.Матковіч, М.Кордонскій; композитори – Ю.Губарев, В.Штайгер, Б.Зільберглейт і ін. В творчу історію театру за майже дев’ять десятиліть вписано безліч імен акторів, режисерів, художників, композиторів – людей, безмежно відданих театру, які створили славу колективу Одеського українського театру. Якщо провести прожиті театром роки в події, вийдуть астрономічні числа: це – близько тисячі нових постановок, тисячі тисяч кілометрів на гастрольних маршрутах, незліченну кількість зустрічей, сотні людських доль. Про найбільш яскраві сторінки історії колективу розповідає музейна експозиція.

Музей історії Одеського українського театру був відкритий 35 років тому. Найбагатші фонди музею постійно поповнюються. У них – літопис життя одного з перших (за часом створення) українських театрів, колективу театру, який є одним з лідерів загальноукраїнського театрального процесу, найбільшим центром культурного життя на півдні України.


укр.т. ист.4


Репертуар театру завжди відрізнявся широтою і різноманітністю жанрів. На сцені театру в перші роки діяльності народжувалася нова українська драматургія: п’єси І.Микитенко (першого завідувача літературною частиною Одеської української Держдрами), М. Куліша, Я.Мамонтова, І.Дніпровського, О. Корнійчука та інших нині відомих драматургів України. На сцені театру йшли не тільки постановки за творами українських класиків, а й за п’єсами письменників і драматургів світового масштабу: Брехта, Шолом-Алейхема, Міцкевича, Пушкіна, Гоголя, Франка, Лесі Українки, Шекспіра.

У 1995 році колективу Одеського українського театру було присвоєно ім’я видатного корифея – В.Василька.

Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька продовжує традиції своїх попередників-корифеїв, творчо їх розвиває. Сучасність театру добре проглядається в його репертуарі: від української класики (наприклад, «Запорожець за Дунаєм», «Сватання на Гончарівці») до експериментальних постановок режисерів «нової хвилі» українського театру. Театр запрошує до співпраці цікавих режисерів України, Зарубіжжя і СНД – таких, як Алессіо Бергамо (Італія), Гедрюс Мацкявічюс (м.Москва), Дмитро Богомазов (м.Київ), Юрій Одинокий (м.Київ), Владислав Троїцький (м.Київ) , КЛИМ (м.Москва), Лариса Венедиктова (м.Київ), Микита Гріншпун (м.Москва), Андрій Бакіров (м.Чернігів). Крім основної сцени, працюють експериментальні сценічні майданчики, для яких складено свій репертуар: «Глядач на сцені» і «Сцена 38». На театральній афіші представлена ​​українська класика і сучасні п’єси українських авторів, твори світової класики і зарубіжна драматургія.

Яскравий ансамбль артистів театру користується любов’ю глядачів. Трупа представлена ​​талановитими майстрами сцени всіх поколінь: старшого, середнього і молодого. У театрі працюють 3 народних артиста, 9 заслужених артистів, 2 заслужених діяча мистецтв та 2 заслужених працівника культури України. Сьогодні Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька відомий далеко за межами України. Географія гастролей за весь час діяльності склалася надзвичайно широка: театр гастролював з Одеси до берегів Неви і, в протилежну сторону, – з Одеси до острова Сахалін. Брав участь в престижних міжнародних театральних фестивалях, займаючи призові місця. Назвемо, наприклад, Міжнародний фестиваль античного мистецтва «Боспорські агони», Каїрський міжнародний фестиваль експериментальних вистав, Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». Виступав з гастролями в містах Канади (провінція Манітоба). Театр був ініціатором проведення Фестивалю «Класика на сцені», присвяченого 100-річчю від дня народження свого видатного корифея – народного артиста СРСР В.С.Васілько (м.Одеса, 1993 р), Першого Всеукраїнського фестивалю сучасної української драматургії (м.Одеса , 1998 г.). У 2011 році театр став призером IV міжнародного театрального фестивалю «Європейські театральні зустрічі” Близькі незнайомці “в м Познань (Польща), дипломантом V театрального фестивалю міжнародного Чорноморського клубу« HOMO LUDENS »в м Миколаїв (Україна). В даний час колектив театру очолюють: директор – заслужений працівник культури України Валентина Михайлівна Прокопенко і художній керівник – народний артист України Ігор Миколайович Равицький.


вернуться на страницу ТЕАТРЫ укр