4.4.Одесса (Одеса). Період 1914-1917 роки.

Перша світова війна — світова війна, глобальний збройний конфлікт, що розвивався, перш за все, в Європі з 28 липня 1914 до 11 листопада 1918 року, в якому брали участь 38 держав із населенням 1,5 млрд мешканців. У той час відома як Велика війна (англ. The Great War, фр. La Grande guerre) або «Війна, щоб завершити всі війни», вона призвела до мобілізації понад 70 мільйонів військовослужбовців, зокрема 60 мільйонів європейців, що робить її однією з найбільших війн в історії, а також – одним із найсмертоносніших конфліктів в історії, в якому, за оцінками істориків, загинуло до 8,5 мільйона військових і 13 мільйонів цивільних. Низка геноцидів, які були наслідками війни, та пов’язана з нею пандемія іспанського грипу 1918 року додатково спричинили багато мільйонів смертей у всьому світі. Конфлікт мав вирішальний вплив на історію людства першої половини XX століття.

• • союзні держави, до складу яких передусім увійдуть Сполучене Королівство Великої Британії та Ірландії, США, Франція, Російська імперія, Італія, Японія, Португалія, Греція, Сербіяі Чорногорія;
  • Центральні держави, до складу яких, перш за все, увійдуть Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Османська імперіята Болгарія.

Стратегія Німеччини щодо війни на два фронти проти Французької республіки та Російської імперії полягала в тому, аби швидко зосередити основну частину своєї армії на Заході, і розгромити Францію протягом 6 тижнів, а потім перекинути сили на Схід до того, як Росія зможе повністю мобілізуватися; згодом, даний план став відомий, як план Шліффена. 2 серпня Німеччина почала вимагати від Бельгії вільного проходу її територією, що було важливою складовою для досягнення швидкої перемоги над Францією. Після того, як їй у цьому відмовили, німецькі війська вторглися в Бельгію 3 серпня і того ж дня оголошено війну Франції; бельгійський уряд посилався на Лондонський договір 1839 року і, дотримуючись власних зобов’язань за цим договором, Велика Британія оголосила війну Німеччині 4 серпня. 12 серпня Англія та Франція також оголосили війну Австро-Угорщині; 23 серпня Японія стала на бік Великої Британії, захопивши німецькі володіння в Китаї та на Тихому океані. У листопаді 1914 року, Османська імперія вступила у війну на боці Австро-Угорщини та Німеччини, відкривши фронти на Кавказі, в Месопотамії та на Синайському півострові. Війна велась на теренах колоніальних володінь імперій кожної держави (і тим самим залучала їх до війни), розповсюджуючи конфлікт на Африку та по всьому світу.
Просування Німеччини на землі Франції зупинили в битві на Марні, і наприкінці 1914 року Західний фронт почав війну на виснаження, відзначену довгою серією окопних ліній, які мало змінилися до 1917 року (навпаки, Східний фронт, відзначався значно більшими обмінами територій). У 1915 році Італія приєдналася до союзних держав і відкрила фронт в Альпах. Болгарія приєдналася до Центральних держав 1915 року, а Греція приєдналася до союзників у 1917 році, розширюючи Балканський театр війни. Сполучені Штати спочатку залишалися нейтральними, хоча навіть перебуваючи нейтральними, вони стали важливим постачальником військової техніки для союзників. Зрештою, після затоплення американських торгових суден німецькими підводними човнами, заяви Німеччини про те, що її флот відновить необмежені атаки на нейтральне судноплавство, і відкриття розвідкою інформацію про те, що Німеччина намагається підбурити Мексику до війни проти Сполучених Штатів, США оголосили війну Німеччині 6 квітня 1917 року. Підготовлені американські сили не прибували на фронт у великій кількості до середини 1918 року, але зрештою сягнули близько двох мільйонів військових.
Хоча Сербія зазнала поразки 1915 року, а Румунія приєдналася до союзних держав 1916-го, але зазнала поразки в 1917 році, жодна з великих держав офіційно не вийшла з війни до 1918 року. Лютнева революція 1917 року в Царській Росії призвела до заміни монархії Тимчасовим урядом, який згодом також усунули від влади та створили Радянську Соціалістичну Республіку, що уклала з Центральними державами Брест-Литовський мирний договір у березні 1918 року, припинивши участь Росії у війні. На той час, Німеччина отримала можливість перекинути значну кількість військ на Західний фронт. Використовуючи нову тактику, німецький березневий наступ 1918 року спочатку був успішним. Союзники відступили й утрималися від контратак. Останні німецькі резерви були вичерпані, оскільки щодня прибувало 10 000 свіжих американських військових. Союзники відкинули німців у стоденному наступі, безперервними серіями атак, на які німці не мали протидії. Одна за одною з війни вийшли Центральні держави: спочатку Болгарія (29 вересня), потім Османська імперія (31 жовтня) і Австро-Угорська імперія (3 листопада). З поразкою своїх союзників, революцією вдома, і небажанням військових воювати, кайзер Вільгельм зрікся престолу 9 листопада, після чого Німеччина підписала перемир’я 11 листопада 1918 року, закінчивши війну.
Перша світова війна стала значним поворотом у політичному, культурному, економічному та соціальному кліматі світу. Війна та її безпосередні наслідки призвела до численних революцій та повстань. Велика четвірка (Велика Британія, Франція, Сполучені Штати та Італія) нав’язала свої умови переможеним державам у серії договорів, узгоджених на Паризькій мирній конференції 1919 року, найбільш відомим з яких був Версальський договір з Німеччиною. Зрештою, внаслідок війни Австро-Угорська, Німецька, Османська та Російська імперії припинили своє існування, а з їх залишків утворилися численні нові держави, серед яких Чехословацька Республіка, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва, Польська Республіка та Королівство Сербів, Хорватів і Словенців. Німеччина втратила власні колоніальні території. Велика ціна ведення війни також утворила підґрунтя для розпаду Британської Імперії. Однак, попри остаточну перемогу союзників і створення Ліги Націй під час мирної конференції покликаної запобігти майбутнім війнам, Друга світова війна вже розпочалася трохи більше ніж за двадцять років потому.

Одесса (Одеса). Період з 1914 до 1917 року

1791 – 1917 роки – Російська імперія

1803 – 1917 роки – Херсонська губернія
1827 – 1917 роки – Одеський уєзд (повіт)
1856 – 1917 роки – Власне градоначальництво

У день проголошення війни Російською імперією 1 серпня 1914 року Одесу трясла багатотисячна патріотична маніфестація, яка, зібравшись на Соборній площі, пройшла центральними вулицями міста. Одесити бурхливо виражали свої вірнопідданські почуття, славили імперію і імператора, несли портрети імператора Миколи і короля Сербії Петра I Карагеоргієвича, клялися воювати до перемоги за батьківщину і братів — сербів. Але закінчення війни відкладалося, а після поневірянь зими 1914—1915 років настрій одеситів перемінилося. Карткова система, зникнення продуктів, мобілізація і всілякі обмеження виявилися тяжким тягарем для мешканців Одеси. Війна і масова мобілізація в Російську армію змінили соціальну структуру Одеси.
Виробництво Одеси переобладнали під військові потреби. Якщо до 1914 року в промисловості Одеси переважали текстильна й харчова галузі, обробка дерева, то в 1914 році на перше місце стала виходити металообробка. Деякі металургійні заводи збільшили своє виробництво на 200 %. У 1914—1916 роках тільки в Одесі з’явилося до 60 підприємств, які працювали на фронт («Шрапнель», «Снаряд», «Граната» …), а 70 % усіх підприємств Одеси стали працювати на потреби фронту. За 1915—1916 роки більш ніж удвічі збільшилася відпускна ціна продукції заводів Одеси. Особливо розрісся авіазавод «Анатра» (3-й за потужністю авіазавод в імперії, на якому працювало 2 тис. робітників і службовців). Авіазавод збирав бойові літаки, як французьких конструкцій, так і літаки оригінальної заводської конструкції («Анатра-Д», «Анадіс», «Хіоні-4»), виготовивши за 1914—1918 роки до 1200 бойових літаків. Одеська військова авіашкола готувала до 100 льотчиків на рік. У 1916 році в Одесі було близько 110 тисяч робітників, з них тільки 35—37 тисяч були робітниками фабрично-заводськими. Найбільшими підприємствами Одеси були Судноремонтний завод «Російського суспільство пароплавства і торгівлі» (РОПіТ) — близько 2 тисяч робітників, Джутова фабрика — 1800, завод сільгоспмашин І. Гена — 1350, завод К. Равенського — 1300, завод Товариства Белліно — Фендеріха — більше 1 тисячі, Одеські залізничні майстерні — 2 тисячі робітників.
У 1914—1915 роках Одесі не погрожували сухопутні ворожі війська, Одеса перебувала далеко від ліній фронтів. Але з моря Одеса виявилася вразливою і в одеській бухті екстрено стали створювати зони мінування. 17 жовтня 1914 року на цих мінах біля Одеси підірвалися російські, торгові судна «Ялта» і «Казбек». На боці німецького союзу проти Чорноморського флоту виступили флоти Османської імперії і Болгарського царства. Османський флот посилився і домагався переваги на Чорному морі, після того як прийняв під свій прапор два новітніх німецьких корабля — лінійний крейсер «Гебен» (перейменований в «Султан Явуз Селім», і крейсер «Бреслау», перейменований в «Меділі»). Директива ставки Російської армії Чорноморському флоту ставила завданням не допустити висадки десанту на Чорноморське узбережжя. Найбільш уязвлімим районом для десанту виявився район Одеси. Для захисту цього району реанімувалися берегові укріплення, розгорнулася постановка мінних загороджень. В Одеській затоці був створений загін оборони Північно-західного району Чорного моря і Одеси, у складі канонерських човнів «Донець» і «Кубанець», мінних загороджувачів «Бештау» і «Дунай», лінійного корабля Синоп.
У ніч на 29 жовтня 1914 року, до Одеського порту наблизилися османські міноносці «Гайрет Ватані» і «Муавенет Мілеет». Близько 3 години ранку, біля Воронцовського маяка, з’явилися два кораблі, які йшли з усіма встановленими ходовими вогнями. З огляду на те що ніч була імлиста, впізнання, відбулося лише в той момент, коли ворожі кораблі вже увійшли в гавань одеського порту, де на якорях стояли «Донець» (у зовнішнього кінця брекватера), «Бештау» — у середині брекватера, «Кубанець» — між Військовим і Платонівська молами. Османські судна відкрили вогонь по канонерці «Донець», на якому стався вибух, після чого канонерка стала швидко занурюватися на дно. З «Кубанця» і «Бештау» були відправлені до «Донцю» шлюпки на порятунок людям. Османський міноносець «Муавенет» відкрив вогонь по «Кубанцеві», після чого вийшов у Нафтову гавань, де став обстрілювати портові споруди. Снарядами, були пошкоджені пароплави «Витязь», «Португаль», «Оксус» та інші… Вогнем були пошкоджені: станція трамвая, цукровий завод на Пересипу, один із нафтових резервуарів у районі Нафтовий гавані, причому нафта розлилася, але не запалала. Закінчивши обстріл Нафтовий гавані міноносець знову повернувся до брекватеру, але потрапив там під вогонь «Кубанця» (помічені два влучення). Продовжуючи на ходу обстрілювати порт, міноносець зник в імлі. Османський міноносець «Гайрет», пройшовши до середини гавані, відкрив вогонь по «Бештау», втопивши двома пострілами баржу з вугіллям, а один снаряд потрапив у французьке судно. Цей міноносець деякий час обстрілював порт і незабаром після відкриття «Кубанцем» вогню, зник у морі. Втрати російських моряків становили: на «Донці» — загинуло 12, поранено 12; на «Кубанці» — 1 убитий, поранено 2; на «Бештау» — вбито 2, поранено 3; на портових суднах, на портовій території та у місті вбито 11, поранено 24. Останки загиблих були поховані на другому християнському цвинтарі Одеси.
Канонерський човен «Донець» підняли в грудні 1914 року, відремонтували його і ввели в дію. У роки Першої світової війни він використовувався в бойових діях, потім у роки громадянської війни воював на боці «червоних», «білих» та сил Антанти. З квітня 1919 року канонерка входила до складу морських сил армії Денікіна, але У травні 1919 р. човен затонув під час шторму біля Тендрівської коси.
У 1915 році в Одесі підірвався на мінних загородженнях і затонув німецький крейсер, що був переданий туркам. У тому ж році Одеса стала базою військово — транспортної флотилії, що була сформована з мобілізованих судів торгового флоту (до 100 одиниць судів). Командувачем транспортної флотилією став віце-адмірал Хоменко, до того ж в Одесі пройшла реквізиція автомобілів «для потреб фронту» і мобілізація приватного кінського складу.
У середині квітня 1915 року Одесу відвідав імператор Микола II. Він привітав військовий парад на Куликовому полі, відвідав кафедральний Собор, військовий госпіталь і місцевий «Червоний хрест», дав «найвищий сніданок» для міської знаті. Майже через рік — 10 травня 1916 року імператор знову відвідав Одесу, вже з дружиною, спадкоємцем і чотирма доньками. Він знову прийняв військовий парад, відвідав офіцерський госпіталь на Куяльнику, взяв участь у насадженні дерев на новому Миколаївському бульварі.
У 1914—1917 роках корінне населення Одеси становило вже 505—520 тисяч осіб. Перепис населення у грудні 1915 року показав, що замість очікуваних 648 тисяч одеситів (така кількість фіксувалося у 1913 році), в місті проживає 505 тисяч. Зменшення жителів було пов’язано з висилкою з міста німців, австрійців і турків, з мобілізацією в армію (до 80 тисяч одеситів) і робочими переселеннями. У той же час, до Одеси в 1915—1916 роках кинулися біженці з польських і прибалтійських губерній, з Галичини, Західної Волині, Західної Білорусі (до 20 тисяч осіб). В Одесі було організовано військові табори для полонених солдатів австро-угорської армії (переважно чехів, словаків, галичан та хорватів), кількість яких доходило до 5 тисяч осіб. У 1916 році в Одесі була сформована Сербська добровольча дивізія з полонених і біженців сербської національності. В Одесі знаходився і найбільший (на українських землях) військово-навчальний гарнізон (від 70 до 100 тисяч осіб). Одеса міцно утримувала першість, як найбільшого міста на українських землях і третього в усій імперії (реальне населення Одеси досягало 630 тисяч осіб).
З початком світової війни стала рости інфляція, падіння життєвого рівня населення, посилився дефіцит на ряд товарів першої необхідності (сіль, цукор, сірники). З 1914 року в Одесі (як і в усій Російській імперії) був встановлений «сухий закон», а з 1916 року продаж цукру проводилася тільки за картками. У 1914 році ціни підскочили на 10—15 %, а в 1915 році — ще на 30—35 %. Ціни на м’ясо підскочили на 50 %, на ліки — на 100 %. На зарплату робітника і дрібного службовця в 40—45 рублів в 1915 році вже неможливо було прогодувати сім’ю. Тільки в 1916 році було прийнято рішення підвищити зарплату службовцям до 75 руб. У 1915 році в Одесі спостерігався спалах висипного тифу. З осені 1916 року в місті з перебоями почали працювали електростанція і котельні. Коли ж електрика з’являлася, вона подавалося тільки до 11 вечора. На початку 1916 року до одеситів дійшла страшна звістка — у столиці помер кумир Одеси початку XX століття — Сергій Уточкін.
Водначас в Одесі з успіхом проходили курортні сезони літа 1915 і літа 1916 років. Наплив відпочивальників зріс у зв’язку з тим, що війна зробила неможливим відпочинок на європейських курортах. У цей час російська публіка відкриває для себе цілющі грязі Куяльницького лиману, в ці роки, вперше, надійшла для лікування відпочиваючих і в продаж мінеральна вода «Куяльник». На курорті «Куяльник» був організований великий оздоровчий комплекс для поранених на фронтах офіцерів. У виробництві не військової продукції, на заводах Одеси, з 1915 року намітився спад виробництва більш ніж на 40 %, що призвело до закриття ряду підприємств. З листопада 1916 року криза обумовлює скорочення промислового виробництва більш ніж на 50 %, що призводить до закриття низки одеських підприємств і скорочення виробництва на більшості підприємств. У 1915 році імперський уряд виділив 5,5 мільйонів рублів у вигляді позики на підтримку життєзабезпечення Одеси.
З початку війни Османська імперія закрила протоки для російських суден, Одеський порт перестав функціювати, завмирає морська торгівля, скорочується виробництво, що базувалося на переробці імпортної сировини. Погіршення життєвого рівня, поразки на фронтах і нестабільність у суспільстві, починаючи з літа 1915 року, призводить до відродження страйкового рух одеських робітників, що завмер в 1914 році. В авангарді цього руху стояли робочі Одеського порту і судноремонтного заводу РОПіТ. З 1915 року уряд і підприємці були змушені піти на задоволення ряду вимог робітників: підвищення зарплати, яку поглинула інфляція та соціальне страхування робітників. Але страйки не припинилися, якщо в 1915 році в Одесі фіксувалося 12 страйків, то в 1916 році — вже 26. 1 травня 1916 року в Одесі проходила Першотравнева демонстрація трудящих. З 1916 року страйки в Одесі все більш набувають політичного характеру. На початку 1917 року відбувся страйк студентів Новоросійського університету.
Війна вдарила по господарству і правам німців — колоністів Одещини. Дії «Комітету з боротьби з німецьким засиллям» призвело до заборони викладання німецькою мовою, до обмеження землеволодіння німців-колоністів. У 1914—1916 роках, в Одесі закрилися всі підприємства і заклади німецьких, австро-угорських і турецьких підданих, близько 5 тисяч таких людей було виселено з міста. Усі німецькі назви в місті і губернії, всі населені пункти з німецькими назвами в 1914—1915 роках були замінені на російські. З метою світломаскування, з кінця 1914 року наказом генерал-губернатора, в місті була заборонена світлова реклама, в будинках, вікна яких виходили на море у вечірній час, за тим же наказом, щільно закривалися віконниці, заборонялися вечірні та нічні прогулянки вздовж моря.
Для Одеси того часу характерний високий рівень злочинності і, насамперед, економічної злочинів, мільйонних афер, що отримали назву «панами» (залізнична, філотелічна, цукрова, медична, військова, горілчана…). Одеса, як центр торговельного, банківського, промислового капіталів, притягувала численних шукачів «легкої наживи». Спекуляція в роки війни лягла важким тягарем на плечі простих одеситів. У 1915—1916 роках одеська поліція неодноразово проводила облави на спекулянтів і дезертирів. У зв’язку з введенням воєнного стану в Одесі і посиленням покарань за кримінальні злочини (аж до страти), в 1915 році відбулася криза в одеському «злодійському світі», що призвела до «добровільної евакуації злодіїв з Одеси». У районі Одеси, і в самому місті, в 1914—1916 роках діє загін «народного месника» або просто кримінальної бандита Григорія Котовського – нападника на маєтки, багатих купців і промисловців.
Буржуазія Одещини, з початком війни, активно формується в могутню політичну, економічну силу, що прагнути реалізувати свої цілі буржуазного тотального домінування шляхом тиску на монархічну владу. Активна помірно-опозиційна буржуазія концентрує свої сили не тільки шляхом створення політичних партій, а й шляхом створення паралельної влади, економічних і адміністративних структур. В Одесі в ці роки особливий вплив набувають відділення: Військово-промислового комітету (створено в Одесі березні 1915 року), Земгора — Всеросійського Союзу земств і міст (створений в Одесі у вересні 1914 року), Товариства постачання населення предметами першої необхідності. При Військово-промисловому комітеті було створено робочі відділи (групи), що намагалися зв’язати робочий рух з інтересами буржуазії. Особливий вплив в Одесі мала Міська Дума (форма демократичного міського самоврядування). Більшість «думських» діячів виступало за непорушність монархічного режиму, за збереження імперії, національної нерівності, за продовження світової війни. Представники юдейської віри Одеси не мали права займати провідні посади в міському самоврядуванні і керувати міськими господарськими службами, хоча євреї в Одесі становили до 32 % населення. У 1913—1917 роках в Одесі діяла досить «права» Міська Дума на чолі з лідером місцевих чорносотенців, титулярним радником міським головою Борисом Олександровичем Пеліканом.
Державну владу в Одесі представляв одеський градоначальник, каміргер імператорського двору і дійсний статський радник Іван Васильович Сосновський. Він керував Одесою з листопада 1911 року по січень 1917 року. Хоча 17 лютого Грецьку вулицю й перейменували на вулицю Сосновського, вже в квітні 1917 року спеціальна слідча комісія розкрила корупційні схеми його керівництва Одесою. Новим градоначальником Одеси 17 лютого був призначений генерал-майор Микола Антонович Княжевич (колишній губернатор Таврійської губернії), але він так і не доїхав до Одеси, оскільки почалвся Жовтневий переворот. З початку лютого 1917 року в. о. градоначальника став генерал Володимир Іванович Єсаулов. Генерал-губернатором Херсонської губернії в роки світової війни був генерал від інфантерії Михайло Ісайович Ебелов.
З початком світової війни діяльність «лівих» соціалістичних партій в Одесі була практично паралізована. Країну захлеснув «квасний» патріотизм, який межував із шовінізмом та зміцнив вплив «правих» партій і авторитет царської влади. Одеський комітет РСДРП в серпні 1914 року був розгромлений, його активісти виселені з міста, вони перебували у в’язницях, засланнях, еміграції, або були призвані в армію. Аж до 1917 року одеська організація РСДРП, що налічувала близько 50 осіб, так і не змогла організувати роботу в Одесі. Практично не діяли, перебуваючи в глибокому підпіллі, нечисленні анархістські групи Одеси. З соціалістичних партій тільки соціалісти-революціонери (есери), підтримавши політику війни, зуміли зберегти свій вплив у масах. На початку 1917 року есери були найпотужнішою партією Одещини, завдяки своїм групам у селянському й інтелігентському середовищі.
Помітним впливом серед інтелігенції Одеси, особливо серед студентів і викладачів, користувалася буржуазна партія Конституційних демократів — кадетів, що блокувалася з нечисленною партією Народних соціалістів. Деяким впливом у середовищі великої буржуазії користувався «Союз 17 жовтня» — партія октябристів. Одеська буржуазія і інтелігенція формувала свої демократичні погляди і в 3—4 таємних масонських ложах міста.
Численних прихильників на Одещині, від люмпенів до поміщиків, мали «чорносотенні» «праві» організації (в Одесі в чорносотенних організаціях значилося до 10 тисяч членів): «Союз російського народу», «Союз справжніх російських людей», «Союз Михаїла Архангела» (останнім керував міський голова Борис Пелікан). Одним із лідерів «чорносотенців» був поміщик Аккерманського повіту, член Державної Думи Володимир Пуришкевич. Чорносотенці виступали проти демократії, соціальних змін, проти рівноправності народів. Особливим гонінням чорносотенців піддавалися євреї та «українські сепаратисти». До «правих» Одеси примикав і «Південний монархічний союз». Впливом в Одесі користувалися переважно соціалістичні єврейські партії: «Бунд», «Серп», «Поалей-Ціон», Сіоністська соціалістична робоча партія, Єврейська народна партія.
У відношенні українського руху в Одесі та на Одещині влада посилила обмеження і гоніння. Продовжували діяти цензурні заборони на публікації українською мовою, закривалися навіть культурн-просвітницькі українські організації. З легальних організацій на Одещині була дозволена тільки музично-драматична спілка «Українська хата» (відкрита в 1911 році), культурно-просвітницька діяльність якої охоплювала більш ніж 200 її членів. У 1914 році стало можливим видання українського журналу «Основа» (три номери). Навколо «Української хати» й «Основи» групувалися одеські українські діячі заборонених «Громади» і «Просвіті», що зіграли, згодом, помітну роль в історії України: Іван Липа, Андрій Ніковський, Сергій Шелухін, Н. Чеховський, Іван Луценко, Всеволод Голубович, Іван Бондаренко. Українські патріоти підтримували тісний зв’язок із польською громадою Одеси.

Період Російської імперії в історії Одеси доходить до свого завершення і на цьому етапі можна зробити кілька висновків щодо цього періоду. Дивіться відео нижче:

ЧИТАТИ ДАЛІ→