5.2.Одеса. Період 2000 – 2014 роки.

16 квітня 2000 року за народною ініціативою відбувся Всеукраїнський референдум. Понад 80 % виборців, що взяли участь у голосуванні, висловились за створення двопалатного парламенту, скорочення числа депутатів з 450 до 300, ліквідацію депутатської недоторканності, право Президента достроково припиняти повноваження ВРУ. Проте рішення референдуму так і не було втілено у життя. Навесні 2001 року політичне положення Кучми підкосив «касетний скандал» і вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Записи майора Служби безпеки України Миколи Мельниченка, зроблені ним у кабінеті президента, свідчили про причетність до цього й інших резонансних злочинів представників найвищих ешелонів влади. Країною прокотились акції «Україна без Кучми!». Демонстрація 9 березня 2001 року завершилась сутичками з поліцією, а 18 учасників акції були засуджені від 2 до 5 років ув’язнення. Того ж року уряд реформаторів було відправлено у відставку.
За результатами парламентських виборів 2002 року політичний спектр у Верховній Раді представляли блоки «Наша Україна» Ющенка (23,55%), КПУ (20,01%), пропрезидентський «За єдину Україну!» (11,79%) та блок Юлії Тимошенко (7,25%), СПУ (6,87%) та медведчуківський проєкт СДПУ(о) (6,27%). Парламентську більшість було сформовано на базі пропрезидентських сил, за допомоги мажоритарників перемогу опозиції було знівельовано. Того ж року Україна потрапляє до міжнародної ізоляції через скандал навколо продажу радарів «Кольчуга» Саддамові Хусейну під час війни в Іраку та збиття російського літака над Чорним морем з 72 громадянами Ізраїлю під час спільних російсько-українських військових навчань.
За результатами першого туру президентських виборів 31 жовтня 2004 року голоси виборців розподілилися таким чином: Віктор Ющенко (39,26% голосів), Віктор Янукович (39,11%), Олександр Мороз (5,82%), Петро Симоненко (4,97%). Після першого туру підтримати Ющенка закликали інші кандидати, Олександр Мороз та Анатолій Кінах, Віктора Януковича — Наталія Вітренко. Під час другого туру 21 листопада відбулися численні махінації на півдні та сході на користь ставленика Кучми, прем’єр-міністра Віктора Януковича, якого в результаті було офіційно оголошено президентом. Численні прибічники кандидата від опозиції, Віктора Ющенка, того ж дня вийшли на Майдан Незалежності в Києві на захист свої голосів — розпочалася Помаранчева революція. За результатами судового розгляду Верховний Суд України скасував результати другого туру, було оголошено про третій тур 26 грудня, на якому перемогу здобув Ющенко (51,99%). Під час Помаранчевої революції до України була прикута увага всієї світової преси. На переголосування до України приїхала рекордна кількість міжнародних спостерігачів (12 тисяч осіб). Інавгурація нового президента відбулась 23 січня 2005 року. У якості політичного компромісу Верховна Рада більшістю перетворила форму правління в країні на парламентсько-президентську.
За роки президентства Ющенка економіка України відновила показники ВВП 1990 року, отримала інвестиції із заходу, 2008 року стала членомСвітової організації торгівлі, але світова економічна криза того ж року обвалила ВВП на третину. «Газові війни» з Росією закінчились 2009 року підписанням у Москві прем’єр-міністром Юлією Тимошенко вкрай невигідних умов постачання газу до країни. У політичному житті відбувся розвал помаранчевої команди, Тимошенко перейшла до опозиції. На дострокових парламентських виборах2007року, Партія регіонів Януковича отримала більшість місць у парламенті.
7 лютого 2010 року Віктор Янукович в результаті перемоги в другому турі президентських виборів став президентом України. 11 березня було сформовано новий уряд на чолі з Миколою Азаровим. Він різко змінює політичне життя в бік авторитаризму, повертаючи конституційні норми президентсько-парламентської держави Кучми, запроторюючи свою політичну опонентку Юлію Тимошенко до в’язниці. Відразу укладає з Росією «Харківські угоди», за якими в обмін на знижку ціни на газ термін дислокації флоту Росії у Севастополі подовжується до 2042 року. Вже 27 квітня цю угоду синхронно ратифікували Верховна Рада і Державна дума. Економічна політика уряду прем’єр-міністра Миколи Азарова призводить 2013 року Україну на межу дефолту й до економічної кризи. Того ж року Росії вдалося запобігти підписанню Угоди про асоціацію з Європейським Союзом на Вільнюському саміті східного партнерства у листопаді, з метою навернути Україну до євразійського Митного союзу. 30 листопада вночі правоохоронці жорстоко розігнали мирну акцію протесту незгодних із такою політикою студентів-демонстрантів на Майдані, проти чого повстали вже тисячі киян. Так розпочався Євромайдан, який переріс у Революцію гідності.
30 грудня 2013 року на мітингу лідери трьох опозиційних партій – Віталій Кличко, Олег Тягнибок і Арсеній Яценюк оголоси рішення про створення Штабу національного спротиву. Наступного дня відбувається спроба провокації біля будівлі адміністрації президента. На Майдані влаштовують постійний табір з наметів, у вихідні дні на народне віче збираються сотні тисяч прихильників — «Марш мільйонів», організовується автомайдан. Одночасно партія влади зганяє на провладні мітинги бюджетників та «тітушок», у Маріїнському парку організовують табір Антимайдану. 8 грудня був знесений пам’ятник Леніну в Києві — перша ластівка майбутнього ленінопаду. 11 грудня, попри офіційні обіцянки світовим лідерам не застосовувати силу, була здійснена перша спроба очистити Майдан від мітингувальників. Стійкість демонстрантів змусила владу розпочати перемовини. Перед новим роком Янукович отримав від Росії 15 млрд доларів на підтримку економіки, фактично ж — сигнал підтримки його авторитарного режиму. 16 січня 2014 року Верховна Рада пропрезидентською більшістю прийняла «диктаторські закони», які ще більше підійняли напругу в суспільстві. Наприкінці січня відбуваються захоплення адміністративних будівель, переважно на заході країни, активні зіткнення поблизу стадіону імені Лобановського, спроби штурму урядового кварталу мітингувальниками та перші загиблі (Сергій Нігоян та Михайло Жизневський). 28 січня Микола Азаров подав у відставку, а наступного дня Верховна Рада скасувала свої «диктаторські закони» і оголосила амністію «мирним мітингувальникам». Штаб національного спротиву ухвалив рішення про початок «мирного наступу» до Верховної Ради, що розглядала зміни до Конституції. 18-20 лютого під час ходи протестувальників до Верховної Ради правоохоронці відкрили вогонь на ураження. Людські жертви «Небесної сотні» засудила Верховна Рада, частина підрозділів «Беркуту» були виведені з Києва. 21 лютого Янукович вночі тікає до Росії, столицю покидають й інші високопосадовці, виконувачем обов’язків президента став спікер парламенту Олександр Турчинов.

Одеса. Період з 2000 до 2014 року

1991 рік – теперішній час – Україна

1991 рік – теперішній час – Одеська область

1 квітня 2001 року на Морвокзалі відкрили готель “Одеса”. Будівництво викликало чимало суперечок, чимало одеситів вважають, що велика склянна будівля зіпсувала не тільки вигляд Морвокзалу, але й вид на море із Потьомкінських сходів. Зараз готель не працює.
Також у цей рік завершили масштабне будівництво нафтопроводу “Одеса – Броди”. Планувалося, що через трубу довжиною 674 км будуть перекачувати нафту з Одеси до міста Броди, що на Львівщині, а далі – у Європу. Плани планами, а на ділі все вийшло геть по іншому: його то запускали, то знову заморожували роботу.
Під час всеукраїнського перепису, який також був проведений у 2001, з’ясувалося, що в Одесі проживають 1010,3 мільйонів людей. За національним складом більшість одеситів, а саме 61,6% – українці, росіяни складають 29%. Зазначимо, що під час попереднього перепису, який був проведений ще за радянських часів, у 1989 році, в Одесі проживали 48,9% українців та 39,4% росіян.
Згідно з рішенням Одеської міської ради від 26 липня 2002 року, був встановлений новий адміністративно-територіальний поділ міста Одеси у складі чотирьох районів, з приблизною чисельністю мешканців понад 250 тисяч у кожному. Зокрема, Київський район, з включенням до його меж частини територій колишніх Київського і Приморського районів; Малиновський район, з включенням до його меж території колишнього Малиновського та частини територій колишніх Іллічівського, Київського та Центрального районів; Приморський район, з включенням до його меж території колишнього Жовтневого району та частини територій Іллічівського, Ленінського, Приморського, Центрального районів; Суворовський район, з включенням до його меж частини території колишнього Ленінського та території колишнього Суворовського районів. Такі межі набрали чинності з 1 січня 2003 року.
У 2007 році, в Одесі відновили та встановили “Пам’ятник засновникам Одеси”, який демонтували ще у 1920 році. Загалом відновлення пам’ятника викликало політичний конфлікт – ряд громадських організацій та тодішній президент України Віктор Ющенко виступали проти відновлення пам’ятника, аргументуючи свою позицію недоречністю монумента імператриці, яка розпустила Запорізьку січ і, на думку багатьох, виступала “катом українського народу”. У 2023 році пам’ятник був демонтований, за рішенням міської влади.
У 2008 році, з приміщення Одеського музею західного та східного мистецтва викрали єдину в Україні картину Караваджо “Взяття Христа під варту, або Поцілунок Іуди” розміром 134 на 172,5 см. Робота геніального художника оцінювалася у $100 мільйонів. На даний час картину знайшли та реставрують.
3 лютого 2009 року Міжнародний суд ООН в Гаазі ухвалив рішення у багаторічній територіальній суперечці України та Румунії щодо острова Зміїний в Чорному морі. Таким чином цей острів законно тепер входить у склад Одеської області.
16 липня 2010 року відбувся перший Одеський міжнародний кінофестиваль. Програма кінофесту тоді включала 70 картин, а сам ОМКФ, за словами організаторів, відвідали 40 тисяч гостей. З того часу майже щорік влітку в Одесі зустрічаються кіномитці та шанувальники кіно.
2013 рік був дуже насиченим на події як в Україні, так і в Одесі. 21 листопада у Києві розпочалися масові протести на рішення Кабінету Міністрів України про призупинення процесу підготування до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом, які значно поширилися після силового розгону демонстрації вночі 30 листопада.
В цей час в Одесі сторонники Євроінтеграції розбили наметове містечко на Думській площі. Із спогадів одеської активістки Вікторії Сибир одеському виданню сurrenttime.tv: “Ми зібралися біля міської ради. Пам’ятаю, тоді ще під пам’ятником Пушкіну ми цитували його: “Тут все Європою дихає, віє…” Це окрема кумедна історія. Тоді нам здавалося, що ми ось походимо зі своїми повітряними кульками та плакатами, і все одразу вирішіться…. “У першу ніч ми залишилися ночувати під міськрадою, у наметі нас було чотири людини. Усю ніч навколо нас ходили якісь стрьомні люди: погрожували, обіцяли спалити намет. Але ми трималися. Потім ми перенесли наше імпровізоване наметове містечко до пам’ятника Дюку – це десь метрів 200–300 від першого місця. Людей було не дуже багато – приходили всі знайомі. Але було дуже приємно, що люди, які просто проходили повз, підходили і казали, що їм теж не подобається тенденція у країні та перспективи “тайгового союзу” (так в Україні в негативному контексті називали Митний союз, до якого входили Росія, Білорусь, Вірменія, Казахстан та Киргизстан – НВ), і залишалися з нами.” Проте вже 25 листопада 2013 року одеських активістів розігнали: “У ніч розгону нас було людей 40, – розповідає Вікторія Сибір. – Проти нас вийшли близько 60 поліцейських і сотня “титушок”. Ось така кількість людей прийшла розносити наші намети, а в нас їх було лише три. Нас розігнали на третю ніч. Це було за кілька днів до розгону студентів у Києві”.
31 жовтня склав з себе повноваження міський голова Одеси Олексій Костусєв. Його місце зайняв секретар міськради Олег Бриндак.
8 листопада до Києва відкликали голову Одеської ОДА Едуарда Матвійчука, а замість нього призначили Миколу Скорика, який отримав у народі призвісько “Коля-Блок”. Так його назвали після того, як він замурував запасні входи до будівлі ОДА цементними блоками. Скорик таким чином вирішив захистити облдержадміністрацію від нападу.
Протягом грудня 2013 року та січня 2014 року в Одесі, практично кожні вихідні, проходили проєвропейські мітинги, проте ситуація в місті залишалася відносно спокійною
26 січня 2014 року близько 2 000 активістів Євромайдану пройшли маршем до будівлі Одеськоъ обладміністрації, але зустріли супротив проросійський настроєних прихильників Партії регіонів. Будівля обладміністрації виявилася забарикадованою муніципальною владою — біля входів були зведені бетоні блоки, які зашкодили проведенню повторної акції 28 січня.
Перша сутичка відбулася 19 лютого 2014 року, коли біля будівлі обладміністрації відбувалася акція «Досить стріляти» проти застосування міліцією зброї проти активістів Євромайдану в Києві. Під час акції на активістів Євромайдану напали близько 100 антимайданівців одягнених у шоломи і маски, озброєних бейсбольними битами. Крім протестувальників постраждали троє журналістів і двоє операторів.

Трагічні події 2014 року

Після втечі Януковича у лютому 2014 року конфлікт загострився. 1 березня в Одесі відбулася 5 000 проросійська демонстрація. Потім, протягом березня, відбулася серія демонстрацій із вимогами референдуму за надання Одесі автономії. А вже 2 березня до російського генконсульства в Одесі вийшли кілька тисяч проукраїнських активістів із гаслами “Путін – геть!”. 3 березня близько 200—300 учасників із російськими прапорами намагалися штурмувати будівлю обладміністрації. Мовою оригіналу: “Самое страшное, наверное, было именно третьего марта, когда “антимайдан” пытался захватить Одесскую администрацию, – згадує Вікторія Сибирь. – Но тогда все же было больше драйва и злости. Мы не очень осознавали, что происходит, потому что все еще не могли прийти в себя после расстрелов на Майдане в Киеве. Все происходило очень быстро: тут аннексия Крыма, тут триколоры висят в твоем городе, и ты понимаешь, что так не должно быть. Тогда начали собираться одесситы, которые не имели отношения ни к каким политическим или идеологическим штабам. Администрация у нас находится на проспекте Шевченко – это городская артерия, где очень много офисов. Днем еще не было паритета сил, кацапы (пророссийские активисты – НВ) тогда были в большинстве. Однако после 18:00, когда у людей закончился рабочий день, туда подтянулась половина города, и даже без драки заставили антимайдановцев снять триколор и уйти”.
Сутичка між активістами Євромайдану і Антимайдану відбулася під час візиту до Одеси Олега Царьова. Олег Царьов був заблокований активістами Євромайдану у будівлі готелю «Променад». Йому на допомогу прибули учасники Антимайдану в екіпіровці (шоломи, маски), озброєні бейсбольними бітами та киями, натомість в активістів Євромайдану будь-які засоби захисту були відсутні. Провокуючи сутичку, антимайданівці спалили червоно-чорний прапор. В результаті декілька людей постраждали. Групою антимайданівців, як і під час їх попередньої акції, 19 лютого, керували Єгор Кваснюк і В’ячеслав Маркін.
16 квітня в інтернеті з’явилася інформації про проголошення «Одеської народної республіки» в межах Одеської області. Однак активісти антимайдану спростували своє відношення до цієї акції. Місія ОБСЄ оцінювала ситуацію в Одесі як спокійну. Лідери антимайдану заявили, що їх метою є створення не Одеської республіки, а більш широкого утворення — Новоросії, автономії в складі України. 25 квітня в учасників самооборони на блокпосту біля Одеси була кинута граната, яка травмувала 7 осіб.
Багато учасників цих подій дотримуються думки, що “російську весну” в Одесі було зірвано саме третього березня. Однак, упродовж березня та квітня у місті продовжувалися мітинги і проукраїнських активістів, і антимайданівців. Кульмінацією ж та кінцем протистояння стали події другого травня.
Перед початком кривавих подій в Одесі, за кілька днів до того, голова Одеської обласної державної адміністрації, Володимир Немировський публічно звернувся до лідерів протестної акції, яка тривала на одній з площ міста Одеси, Куликовому полі. Немировський попросив їх піти з Куликового поля, для того, щоб забезпечити проведення військового параду 9 травня на честь Дня Перемоги. Однак, деякі лідери місцевого «антимайдану» відмовилися покидати площу й заявили, що хочуть не допустити проведення параду, який, на їх думку, не мав проходити під час проведення Антитерористичної операції на сході України. Через це з лідерами протестувальників було проведено переговори співробітниками міліції, місцевими політиками та іншими зацікавленими людьми. 30 квітня, за інформацією місцевого видання «Думская.net», у таборі проросійських активістів відбувся розкол. За інформацією того ж видання того дня площу покинули представники організації «Одесская дружина», а також частина «імперців» і «казаків». Вони вирушили на місце Меморіалу героїчної оборони Одеси, під командуванням сина проросійського телеведучого Євгена Кваснюка, погодивши це з головою Одеської ОДА, Володимиром Немировським. Однак, на Куликовому полі залишилися прихильники заарештованих братів Антона та Артема Давидченків, а також представники організацій «Народна альтернатива» (російською «Народная альтернатива»), «Народна дружина» (російською «Народная дружина») і «Молодіжна єдність» (російською «Молодежное единство»). За деякими даними, таке переміщення частини проросійських сил відбулося завдяки матеріальному стимулюванню деяких проросійських лідерів.
Напередодні матчу 28 туру Прем’єр-ліги чемпіонату України з футболу між одеським «Чорноморцем» та харківським «Металістом» в Одесі, де відбувався матч, було заплановано спільну ходу вболівальників обох команд, а також місцевих жителів, вулицями міста «За єдність України». Ці клуби традиційно підтримують гарні стосунки між собою, крім того, на той момент фан-клуби майже всіх команд вищого дивізіону українського чемпіонату заявили про припинення усіх своїх конфліктів задля підтримки унітарного устрою та незалежності України. У той же час деякі з активістів так званого «Куликового поля» (так називали проросійських мітингувальників через те, що їх табір знаходився на однойменній місцевості в Одесі) вважали, що приїзд вболівальників з Харкова буде лише приводом для зносу табору проросійських активістів. На деяких сторінках цих людей, у соціальних мережах, з’явився заклик про збір сепаратистів біля пам’ятника загиблим міліціонерам на Олександрівському проспекті біля перетину з вулицею Жуковського.
За день до трагедії, 1 травня 2014 року, у Міжнародний день праці пройшла традиційна демонстрація проросійських лівих партій та організацій. Зокрема, об’єднання «Боротьба», Союзу анархістів України, Комуністичної партії України та «Молодіжної єдності» (російською «Молодежного единства»). Акція, на яку зібралося близько тисячі осіб, закінчилася ввечері на Куликовому полі без будь-яких конфліктів. Того ж дня, у новому таборі проросійських сил на меморіалі 411-ї батареї пройшов дружній пікнік, де взяли участь, окрім проросійських активістів, також активісти Євромайдану з сім’ями. Окрім цього, того ж дня СБУ повідомила Головне управління МВС України в Одеській області про можливі провокації наступного дня.
Футбольний матч між «Чорноморцем» та «Металістом» мав розпочатися о 17-00 2 травня 2014 року на центральному стадіоні «Чорноморець» у парку імені Тараса Шевченка. Збір фанів було заплановано на 15-00 на Соборній площі, звідки колона мала б вирушити до Парку культури і відпочинку імені Тараса Шевченка, на центральний стадіон «Чорноморець». Вранці того ж дня, на одеський залізничний вокзал позапланово прибув потяг з Харкова з вболівальниками «Металіста». Ще частина вболівальників прибула іншим транспортом. У місті на той час через травневі свята знаходилося доволі багато людей з інших регіонів країни, зокрема, активісти та сотники київської «Самооборони».
О 12-00 в управлінні прокуратури Одеської області, що знаходиться за адресою вулиця Пушкінська, 3, почалася зустріч на тему «Стан організації роботи з протидії проявам сепаратизму, суспільного протистояння та забезпечення законності та правопорядку в Одеському регіоні». Вів зібрання заступник генпрокурора, Микола Банчук. Там же були присутні керівники обласної прокуратури, обласних правоохоронних органів, а також командири військових підрозділів, які базувалися в області. Учасники цього зібрання, за деякими даними, вимкнули телефони, але приймали SMS-повідомлення та вільно виходили у мережу Інтернет. У той же час, станом на 13-00, за деякими даними, 700 співробітників міліції були призначені для забезпечення ладу на стадіоні, де мав пройти матч, ще 100 співробітників мали йти разом з колоною вболівальників, кілька десятків міліціянтів забезпечували лад на Куликовому полі й ще близько 100 співробітників перебували у резерві в автобусах у районі вулиць Катерининської, Пушкінської та Єврейської.
Сутички між учасниками маршу ” За єдність України ” та проросійськими активістами в Одесі , в п’ятницю, 2 травня 2014 р. У цей день в Одесі відбулися зіткнення між сепаратистами, озброєними вогнепальною зброєю, і проукраїнськими активістами. Загинули кілька активістів. Потім активісти на Куликовому полі знесли табір сепаратистів , які забарикадувалися в Будинку профспілок. У будівлі почалася пожежа , в результаті якої також загинули люди. В цілому 2 травня в Одесі загинули понад 40 осіб, в лікарні звернулися за допомогою більше 170 людей, 25 – у дуже важкому стані. Фото Олега Куцького / УНІАН[/caption]Після збору на Соборній площі колона, виконавши гімн України, рушила у напрямку моря. У деяких проросійських і російських пропагандиських ЗМІ, журналісти також зазначають, що окрім викриків «Слава Україні!» було чутно «Москалів на ножі», «Смерть ворогам!». За деякими даними, у колоні, окрім фанатів двох клубів, були представники місцевого Євромайдану, місцевої самооборони, а також «Правого сектора». Відповідно до доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини спостерігачі Моніторингової місії з прав людини в Україні (англійською Human Rights Monitoring Mission in Ukraine (HRMMU)) на початку маршу бачили за неперевіреними джерелами у деяких його учасників маски, щити, сокири, дерев’яні та металеві палиці, а також вогнепальну зброю. Однак, згодом, майже на початку збору учасників ходи, прихильники федералізації та сепаратизму, котрі майже всі були в масках, шоломах, з щитами, озброєні битами, палицями, дехто з сокирами, для ідентифікації свій-чужий — з георгіївськими стрічками та червоними пов’язками на рукавах, напали на учасників ходи з боку Олександрівського проспекту. За словами очевидців, проросійські активісти перегородили дорогу учасникам маршу. Почалися вибухи світлошумових гранат та кидання один в одного камінням.
Після нападу на колону у районі вулиці Грецької, біля Одеського академічного драматичного театру, почалися масові заворушення, під час яких, за деякими даними, брали участь кілька тисяч людей. Люди почали розбирати тротуарну плитку, розбивати її на частини і кидати один в одного. З одної та з іншої сторони летіли світлошумові гранати, а також було чутно звуки, схожі на постріли. У перші хвилини протистоянь активістів розділив кордон міліції, що повністю перекрив вулицю, однак, це мало допомогло, адже, кожна зі сторін перекидувала камені та вибухові пакети через кордон міліції; слід зазначити, що міліціянти стояли спиною до сепаратистів, жодним чином не звертаючи увагу на їхні дії. Саме за перший час протистоянь постраждало понад 10 осіб, що були майже відразу виведені з натовпу для надання медичної допомоги. З самого початку на місці подій перебував начальник міліції громадської безпеки Головного управління МВС в Одеській області, Дмитро Фучеджі. Під час протистоянь, лідеру місцевого «Автомайдану», Євгену Резвушкіну, було серйозно поранене око, а також з’явилася інформація, що проросійські активісти стріляють з вогнепальної зброї.
Впродовж декількох годин на Грецькій вулиці та у провулку Віце-адмірала Жукова, у районі між торговим центром «Афіни» та Преображенською вулицею точилися масові заворушення. Близько 16 години у місцевих ЗМІ, з’явилося повідомлення, що у результаті зіткнень один з представників ультрас помер від вогнепального поранення; також було смертельно поранено десятника «Правого сектора» Ігоря Іванова. А вже через годину цю інформацію підтвердила прес-служба обласної Головного управління МВС в Одеській області. За даними міліціянтів, чоловік, що загинув — Андрій Бірюков — отримав вогнепальне поранення у легені, а швидка допомога не встигла прибути вчасно, через що хлопець помер. За уточненими даними Ігор Іванов помер через відмову у медичній допомозі у «Єврейській лікарні», посилаючись на те, що він «з області».
Згодом, близько 18-00, з’явилася інформація про те, що в одного з проросійських активістів (Будько-Боцман) був при собі АКС-74У, а в іншого пістолет-кулемет «Uzi». У той же час. близько двох сотень проросійських активістів опинилися заблоковані у приміщенні торгового центру «Афіна», що знаходився у безпосередньому центрі протистоянь. Окрім того, велика група тих же активістів була заблокована у сусідньому торговому центрі “Антошка”, з даху якого особа з георгіївською стрічкою на руці стріляла з пістолета по проукраїнських активістах, які на той час зайняли усю Грецьку площу. У ефірі одеського місцевого телеканалу “Перший канал” стрічкою під телевізійним стрімом подій поширювався заклик від голови Одеської ОДА Володимира Немировського до одеситів вийти на захист цілісності України проти спроби сепаратистського заколоту. Ще через півгодини відбулася заява голови Одеської ОДА Володимира Немировського: “Керівництво міліції, прокуратури вже у мене в кабінеті. Ми приймаємо максимально інтенсивні заходи, щоб відновити порядок і законність. Організатори, виконавці, пособники і підбурювачі – чекайте дзвінків у двері. Вас знайдуть.” У той же час, станом на 19-00, мінімум три журналіста зазнали тілесних ушкоджень. Зокрема, головний редактор місцевого інформаційного сайту «Думская.net», Олег Константинов, а також кореспондент сайту «Таймер» та ще один невідомий журналіст. Через півгодини прес-служба обласного Головного управління МВС в Одеській області заявила про загибель ще двох учасників протистоянь, а також повідомила про поранення трьох співробітників міліції, серед яких, за деякою інформацією виявився заступник голови обласного управління МВС, Дмитро Фучеджі.
Після перемоги проукраїнських сил у сутичці в центрі міста провокатори відійшли на південь у напрямку табору проросійських активістів на Куликовому полі, який знаходиться біля місцевого залізничного вокзалу. Колишні учасники проукраїнського маршу пішли за (як вони вважали) своїми нападниками, внаслідок чого, дійшовши до майдану, де декілька місяців відбувалися проросійські мітинги, було спалено усі намети проросійських протестувальників. Після цього активісти з Куликового поля забарикадувалися у Одеському Будинку профспілок, який знаходиться на тій же площі. Через деякий час у будівлі, в яку увірвалися проросійські активісти, в результаті підпалу виникла пожежа, внаслідок чого загинуло кілька десятків осіб.
Обидві сторони конфлікту закидували один одного пляшками із запальною сумішшю, вели стрілянину. Так, проросійські активісти обладнали у Будинку Профспілок вогневі точки, звідки вели прицільну пальбу по проукраїнських активістах, двоє з яких дістали вогневі поранення. Відповідно до опублікованого в листопаді 2015 року звіту Міжнародної консультативної групи Ради Європи, «агресивна поведінка з боку деяких проукраїнських активістів перешкоджала пожежним бригадам виконувати свої обов’язки». Насправді пожежники прибули на місце пожежі лише через кілька годин. Першу допомогу з евакуації із палаючого будинку надавали, ризикуючи власним життям, представники Євромайдану та ультрас. Як зафіксувала «група 2 травня», пожежники та проукраїнські активісти евакуювали людей, що перебували у Будинку Профспілок, натомість деякі люди з площі намагалися вчинити розправу над ними, завдавали ударів, проводили жорсткі опитування, проте працівники міліції і організовані активісти намагалися захистити евакуйованих від розправи .
На місці пожежі працювали понад 50 рятувальників та 13 одиниць пожежно-рятувальної техніки. Під час ліквідації пожежі, з будівлі по маршових сходах були евакуйовані 210 осіб. Ще 120 осіб були врятовані співробітниками ДСНС України за допомогою авто- та 3-колінних драбин, а також виведені та винесені з задимлених приміщень ланками газодимозахисної служби. Офіційний сайт ДСНС повідомляє, що гасінню пожежі та рятуванню людей активно заважали учасники сутичок, не допускаючи підрозділи до гасіння пожежі та закидаючи рятувальників світло-шумовими гранатами.
Відразу після пожежі в Будинку профспілок в інтернеті з’явилося відео, на якому з другої хвилини видно, як пожежа у Будинку профспілок спалахнула зсередини будівлі, а не внаслідок зовнішнього підпалу. На інших фотографіях та відео видно, як прихильники антимайдану стріляють та кидають пляшки з запалювальною рідиною в людей під будинком Профспілок. Після пожежі всередині будинку Профспілок був виявлений нанесений різний мотлох для побудови барикад, який значно підсилив пожежу, а також каміння, пляшки з запалювальною рідиною та ємності від горючої рідини, якою прихильники антимайдану наповнювали пляшки для кидання у євромайданівців, що стояли під Будинком профспілок. Фактично, пожежа була на користь бойовикам Антимайдану, оскільки вона стала для них живою барикадою. У повній відповідності до заклику Володимира Путіна використовувати жінок як щит для проросійських бойовиків (ще одна улюблена забава росіян – прикриватися жінками, дітьми, стариками – прим. WH).
Згодом судові експерти встановили, що осередків пожежі у Будинку профспілок було п’ять. Один осередок знаходився на першому поверсі у фоє, біля вхідних дверей в будівлю. Другий осередок знаходився на лівому сходовому марші між першим та другим поверхами. Третій осередок знаходився на правому сходовому марші між першим та другим поверхами. Четвертий осередок знаходився у кабінеті на другому поверсі. П’ятий осередок знаходився на міжповерховому сходовому майданчику між третім та четвертим поверхами. Загоряння в осередках, окрім першого, сталося внаслідок підпалу особами, які знаходились на момент загоряння всередині приміщення.
Згідно з висновками експертної «Групи 2 травня», безпосередньою причиною смерті людей стали лише два з цих вогнищ. Йдеться про палаючу барикаду в вестибюлі першого поверху (там горіли меблі та дерев’яні піддони, а також бензиновий електрогенератор) і про вторинне місце займання на сходовому прольоті між третім і четвертим поверхами (там знаходилися горючі рідини, які зайнялися від високої температури і розжарених газів первинного вогнища). У всіх інших випадках йдеться про локальні спалахи всередині будівлі, що не викликали поширення вогню і просто вигоріли без наслідків. За офіційними даними МВС України, причиною пожежі на першому поверсі став «коктейль Молотова», кинутий в будівлю ззовні.
Після трагедії Одеська міська рада ухвалила рішення про триденну жалобу у місті. Два дні жалоби – 3 і 4 травня, були оголошені в Україні. 3 травня 2014 року сепаратисти почали розповсюджувати через соціальні мережі заклики до знищення прихильників євромайдану, українців і усіх, хто не вважає себе росіянином. Заклик звучав як: «… на Украине живут русские люди, а кто себя таковым не считает — мрази, быстрым концом которых должна стать одна лишь смерть».
4 травня 2014 р. при спробі вивезення 67 затриманих учасників подій 2 травня до Приморського районного суду, відбувся штурм будівлі управління МВС України в Одеській області на вул. Преображенській натовпом проросійських активістів. Проросійські активісти вимагали випустити затриманих, відкрили стрільбу, під час якої було поранено одного із журналістів. До мітингарів вийшов начальник Одеської міліції, Дмитро Фучеджі, який із посиланням на прокурора області ухвалив рішення відпустити затриманих. Визволених активістів натовп зустрів криками «Герої!», «Молодці!». Згодом, 6 травня 2014, начальника Одеської міліції затримали за звинуваченням у співробітництві із сепаратистами. Однак вже 8 травня Дмитро Фучеджі втік із Одеси до Придністров’я
У результаті протистоянь в Одесі 2 травня 2014 року загинуло та зазнало ушкоджень багато людей з усіх сторін. За даними прес-служби Національної гвардії України, дванадцять українців постраждали через агресію проросійських сил, вісім із них загинули, чотирьох із них було шпиталізовано. За даними прес-служби МВС України, під час пожежі у Будинку профспілок загинуло 39 проросійськи налаштованих активістів, з них 30 померли від чадного газу, а дев’ять загинули, випавши з вікон будівлі. Однак, згодом, було уточнено, що у Будинку профспілок загинула всього 31 особа. Окрім того, за даними МВС, 50 осіб звернулося до медиків, з яких 10 міліціянтів. А вже станом на 21-00, до медиків звернулося 123 особи, з яких 40 – було шпиталізовано, з них 17 осіб у тяжкому стані. Окрім того, за попередніми даними 41 людина загинула.
Наступного дня, 3 травня 2014 року, прокурор Одеської області, Ігор Боршуляк, повідомив, що у результаті зіткнень усього загинуло 46 осыб, з яких 8 – загинули у наслідок падіння з Будинку профспілок, а більше 200 – звернулися за медичною допомогою, з яких 20 осыб — міліціонери. За даними ТСН, з усіх загиблих було п’ятнадцять громадян РФ, а ще п’ять — громадяни невизнаної Придністровської Молдавської Республіки. Однак, голова ГУ МВС в Одеській області Іван Катеринчук спростовує це, і вказав, що майже всі загиблі — з Одеської області. Члени громадської комісії по розслідуванню причин трагедії також стверджують, що майже всі загиблі – одесити.
Відповідно до опублікованого у листопаді 2015 року звіту Міжнародної консультативної групи Ради Європи, серед всіх загиблих (з обох сторін) не було жодного громадянина іноземних держав. Всі загиблі виявилися одеситами, крім двох осіб – мешканців Вінницької області.
Наслідки цих трагічних подій дуже точно сформулювала активна учасниця подій – Вікторія Сибирь в інтерв’ю Тетяні Ярмощук для currenttime.tv (мовою оригіналу): “Думаю, что события второго мая поставили точку в противостоянии в Одессе и Одесской области. После этого там еще пытались раскачивать так называемую “Бессарабскую народную республику”, однако второе мая было щелчком по носу всей российской пропаганде, которая рассказывала, как здесь все ждут “русский мир”. И уже через несколько дней после второго мая, после этого абсолютного хаоса, мы смогли на бреющем полете пройти над бездной и анархией, и город продолжал нормально функционировать, несмотря на то, что все силовые структуры были парализованы. После этого разговор про какой-то там “русский мир” уже не шел”

Проросійські активісти стріляють під прикриттям міліції. Одеса. 2 травня (відео, пройдіть по посиланню)→

ЧИТАТИ ДАЛІ→