4.2.Одесса (Одеса). Період 1823-1899 роки.

З іншого боку бульвару була сбудована товарна біржа. 30 липня (11 серпня) 1827 року було закладено перший пам’ятник міста — Арману де Рішельє, який знаходиться у центрі бульвару. Під його основу було закладено монети із зображенням французьких королів та російських імператорів, під опікою яких герцог служив. А вже у травні наступного року цей пам’ятник було відкрито. Приблизно водночас було засновано сквер «Пале-Рояль», що у той час був аналогом торгового центру. У ньому розташовувалося багато магазинів та майстерень.Неабияким попитом серед багатої шляхти та купецтва користувалися тогочасні архітектори Одеси: Франсіско та Джованні Фраполлі, Франческо Боффо, Юст Гаюї, Джорджо Торрічеллі тощо. Саме вони збудували більшу частину пам’яток міста на початку XIX століття. Окрім того, за каденцією Воронцова було повністю збудовано та приведено до ладу головні вулиці міста: Грецька, Дерибасівська, Рішельєвська, Херсонська (нині Пастера), Катерининська (нині Європейська). Також у цей період почалася масова забудова інших вулиць міста. Ділянки під будинки віддавали безкоштовно, але з однією умовою: через п’ять років на цій землі повинен стояти будинок, у разі ж, якщо за цей термін власник не виконав умов, то міська влада передавала ділянку іншому забудовнику.
У 1834 році на Куяльницькому лимані було відкрито лікарню, якою керував відомий медик того часу – Ераст Андрієвський.
У цей період історії міста дужий поштовх отримали освіта та наука: були засновані: Інститут шляхетних дівчат, чоловіча та жіноча гімназії, училища, школи, чотири приватних пансіонів, Товариство історії й старожитностей, Товариство сільського господарства Південної Росії, першим президентом якого став Воронцов. У 1825 році було відкрито перший музей на території України — Одеський міський музей старожитностей. 25 вересня 1829 року була відкрита публічна бібліотека та стала другою бібліотекою в усій імперії та першою публічною бібліотекою в Україні. До її фонду граф Воронцов віддав свої власні книги (600 томів французьких класиків у розкішному виданні Фірмена Дідо). Такі ж внески зробили багато відомих тоді особистостей — Луї Ланжерон, Іван Бларамберг, Іван Стемпковський, Іван Сабанєєв, інші.
Воронцов, піклувався соціальним станом міста, зокрема, положенням релігійних спільнот, зокрема, євреїв. Так, граф добився того, щоб під час візиту у місто дружини імператора, Олександри Федорівни, вона відвідала одну з місцевих синагог, а пізніше за пропозицією Михайла Семеновича імператор, Микола I, завітав до єврейських шкіл та лікарень. Така увага до єврейської спільноти в Одесі не могла не позначитися на увазі євреїв всієї Європи до міста. Можливо, саме це надало поштовх до переїзду в Одесу представників єврейської спільноти з Австрійської імперії. А з ними – й іноземного капіталу, що не могло не позначитися на економічному становищі міста.
Однак, у цей період до Одеси повернулася чума. У 1829 році епідемія спалахнула знов, але її вдалося досить швидко вгамувати. Вже через чотири роки увесь край охопив голод. Однак, незабаром вдалося позбутися і його До речі, подружжя Воронцових витратило безліч особистих коштів на закупку зерна. У 1837 році у місті знов спалахнула найсильніша епідемія чуми, яку згодом теж було подолано. У 1844 році місто відсвяткувало 50-річчя своєї розбудови. Того ж року Одеса посіла друге місце в імперії за грошовим обігом портів, поступившись лише Санкт-Петербургу.

Кримська війна або Східна війна (1853—1856)

Війна між Російською Імперією і союзницькими військами Османської імперії, Великої Британії, Французької імперії та Сардинського королівства за панування на Близькому Сході та Балканах.
З боку Російської імперії головною причиною війни стала суперечність між розвитком промислово-капіталістичних відносин у державі та російським кріпосницьким господарством, яке стримувало розвиток промисловості внаслідок слабкості внутрішнього ринку. Із двох можливих шляхів розв’язання проблеми — скасування кріпацтва, або ж розвитку зовнішніх ринків — керівництво імперії обрало другий шлях. Розв’язавши війни 1826—1828 років, російський торговий капітал заволодів османськими та перським ринками і почав просуватися до Середньої Азії, Емірату Афганістан у напрямку Індії. Це викликало спротив Великої Британії та Франції.
Безпосереднім приводом для війни стало захоплення російськими військами Молдовського князівства та Волощини (Валахії) 1853 року з метою заволодіти торгівлею збіжжям дунайських країн.
Переважно військові дії Східної війни відбувалися в Криму, але охопили також райони Подунав’я, гирла Дніпра, Одесу, Балтійське та Біле моря, російсько-османський кордон на Кавказі.
Війна закінчилась поразкою Російської імперії та підписанням Паризького мирного договору у 1856 році. Він позбавив Росію права мати військовий флот на Чорному морі, а також фортеці й прибережні арсенали. Російська імперія публічно відмовилася від претензій на Молдовське князівство, Валахію та південну Бессарабію. Російського імператора позбавили протекторату над християнами Османської імперії, замінивши колективним патронатом усіх великих держав. План розширення впливу Російської імперії на південь провалився. (Авжеж, унаслідок  серії хитрих “многоходовачєк”, черговий “рюрікавіч” усіх “пєрєіграл”: які дивні паралелі з ХХІ ст. – прим. WH). Побіжним наслідком війни стала нова хвиля еміграції кримських татар до Османської імперії — залишило Крим близько 135,5 тис. осіб.

Одесса (Одеса) підчас Кримської війни

Одеса, найбільший торговий порт Російської імперії на Чорному морі та місто з майже 100-тисячним населенням, до початку Кримської війни була укріплена дуже слабо.
Шість прибережних батарей, сформованих під час війни, озброїли 40 одиницями старої, ще чавунної та малопридатної фортечної артилерії, а в самому місті розмістили загін із 16 резервних батарей, 18 ескадронів та сотень зі 76 знаряддями та трохи кавалерії під керівництвом генерал-ад’ютанта барона Остен-Сакена.
Посилювали оборону міста єдиним вітрильним 18-гарматним корветом «Каліпсо», що займав брандвахтенний пост біля входу в гавань.
Ще в січні 1854 року флот союзників увійшов у Чорне море, а з моменту, коли Велика Британія та Франція оголосили Росії війну, він перейшов до активних дій та почав зупиняти і захоплювати всі комерційні судна під російським прапором.
27 березня (8 квітня) Чорноморська ескадра союзників направила до берегів Одеси англійський 16-гарматний паровий фрегат «Furious», для того щоб, як згодом запевняли союзники, евакуювати з Одеси консулів союзних держав, а також всіх інших підданих цих держав, що виявили б бажання залишити Одесу. «Furious» спробував наблизитися до порту і спустив на воду шлюпку, яка під білим (парламентерським) прапором наблизилася до молу і, отримавши відповідь про те, що консули вже покинули Одесу, почала повертатися на корабель, який, у свою чергу, маневрував та занадто близько підійшов до молів порту.
Російські захисні війська, запідозривши у цих маневрах бажання розвідати порт і узбережжя, відкрили по «Furious» вогонь і змусили його піти. Обстріл корабля під парламентерським прапором дав союзникам привід назвати інцидент «небувалим випадком в історії воєн цивілізованих народів» і висунути ультиматум із вимогою видати ескадрі союзників всі французькі, англійські та російські судна, що знаходяться в гавані. Остен-Сакен відкинув ультиматум.
8 (20) квітня союзний флот у складі 19 кораблів, 10 парових фрегатів і 3 канонерок (за іншою версією — у складі 28 вимпелів) під командуванням адмірала Гамелена підійшов до міста і став на якір. Через два дні союзники висунули для обстрілу 9 кораблів: французькі  «Mogador», «Vauban», «Descartes», «Caton» та англійські «Samson», «Terrible», «Tiger», «Retribution», «Furious». Вони направили до берега загін гребних шлюпок, озброєних гарматами невеликих калібрів, що стріляли запальними снарядами, та відкрили вогонь по місту та порту. Першою вогонь прийняла на себе батарея № 6, розташована на краю Практичного Мола та озброєна всього 4 знаряддями, під командуванням 21-річного випускника кадетського корпусу прапорщика Олександра Щегольова. Він, незважаючи на повну невідповідність сил, успішно відстрілювався та встиг запалити французький фрегат «Vauban» якому довелося припинити обстріл та займатися гасінням пожежі. Батарея Щегольова замовкла тільки біля першої години пополудні. Першу спробу висадки на шлюпках в районі Пересипу відбили картеччю польової артилерії, проте ніхто з нападників не постраждав.
10 (22) квітня близько 6:40 ранку почався обстріл й закінчився лише близько 17:00. Так, один тільки фрегат «Terrible» випустив по Одесі 572 заряди. Цілий день не тільки порт, а й місто перебувало під обстрілом кораблів. З російської сторони загинули та отримали поранення до 250 нижніх чинів. Частину міста, що прилягала до порту, зруйнували майже повністю. Причали порту, склади та російські й нейтральні комерційні судна, що знаходилися в гавані, були знищені майже повністю. Постраждав і пам’ятник Арману де Рішельє — одне з ядер влучило в основу пам’ятника та пошкодило п’єдестал.
Союзникам пошкодили 4 фрегати, які вони одразу ж відправили у Варну на ремонт. Найсильніше постраждав пароплав «Retribution». Англійці втратили одного моряка, 10 були поранені; французи зазнали більших, але також незначних втрат.
Після бомбардування міста ескадра союзників направилася до Криму, проте кілька кораблів лишилися для блокади узбережжя в районі Одеси.
30 квітня (12 травня) вранці під крутим берегом Малого Фонтану сів на мілину англійський 16-гарматний колісний паровий фрегат «Tiger». Вогонь російської польової артилерії, швидко розгорнутої на вогневі позиції навпроти місця аварії, підпалив його і змусив спустити прапор. Під час обстрілу фрегата поранили капітана Джиффарда (Henry Wells Giffard), пізніше він помер від ран в Одесі, та декількох матросів. Полонених – 225 осіб (24 офіцерів та 201 матроса), перевезли на берег, а сам корабель, який неможливо було за добу зняти з мілини, на наступний день знищили вогнем своїх гармат два інших кораблі союзників — HMS «Vesuvius» і HMS «Niger». Парову машину корабля встановили на імператорській яхті «Тигр», а гармати з «Тигра» увійшли до складу новостворених берегових батарей Одеси.
Взяття «Тигра» було важливим для російської армії, оскільки він належав до новітніх пароплавів англійського флоту та мав водотоннажність у 1220 тонн та 560-сильну парову машину Пена — кращого виробника в Англії. Корабель спустили на воду у 1849 році: спочатку він служив яхтою королеви Вікторії і лише згодом став навчальним кораблем флоту її величності.
Полонений екіпаж «Tiger» містився в Одесі та привертав велику увагу місцевої громади, про що полонені писали захоплені листи на батьківщину. Пізніше полонених перевезли у внутрішні губернії та відпустили за дорученням імператора Миколи I.
У 50-ту річницю подій, у 1904 році, одну з гармат фрегата встановили як трофей на Приморському бульварі Одеси (зараз це Думська площа), де вона знаходиться дотепер.

Одесса (Одеса). Період з 1856 до 1899 року

1791 – 1917 роки – Російська імперія

1802 – 1873 роки – Новоросійське генерал-губернаторство
1879 – 1889 роки – Одеське тимчасове генерал-губернаторство
1803 – 1917 роки – Херсонська губернія
1827 – 1917 роки – Одеський уєзд (повіт)
1856 – 1917 роки – Власне градоначальництво

Початок другої половини XIX століття для Одеси позначився великими змінами, зокрема, економічними. 1856 року у Парижі було підписано мирний трактат, за результатами якого було закінчено війну. У результаті закінчення військових дій і початку налагодження мирного життя торговельна активність у місті поновилася. Як і раніше головним продуктом продажу стало зерно. Щоправда, показники продажу цього продукту у порівнянні із попередніми роками скоротилися. Основною проблемою торговців став незадовільний стан залізничних колій на підході до міста. Наступного року було заснована компанія, що зробила великий внесок в історію Одеси — «Російське товариство пароплавства і торгівлі». Вже у наступні декілька років ця організація мала три торговельні кораблі, «Імператор Олександр II», «Великий князь Костянтин» та «Олег».

У квітні 1859 року було скасовано режим «порто-франко». Він протримався цілих сорок років історії міста й безумовно наклав свій відбиток на економічний стан, а також архітектуру міста та розвиток культури.
На початку 1870-х років почалося помітне зростання кількості промислових підприємств в Одесі, а у 1890-х роках їх кількість збільшилася у два з половиною рази відносно усієї попередньої історії міста. Особливо зросла кількість фабрик та заводів, які працювали, здебільшого на парових двигунах. Зокрема, найбільшими підприємствами того часу були: джутова фабрика Родоканакі, залізничні майстерні, пробковий завод Арпса, канатний завод Новікова, цукрово-рафінадний завод Олександрівського товариства, завод акціонерного товариства з виробництва пляшок, чаєрозважувальна фабрика тощо. Також треба відзначити, що на Куяльницькому лимані відбувався видобуток солі. Підвищення кількості підприємств також і спричинило підвищення робочих місць, що, своєю чергою, збільшило кількість населення. Так на кінець 1860-х років в Одесі проживало 120 000 осіб; станом на 1873 рік кількість населення зросла до 193 513 осіб, а через дев’ятнадцять років кількість населення збільшилася до 340 500 осіб. Серед інших факторів підвищення населення необхідно також відзначити скасовування кріпацтва під час селянської реформи 1861 року. Колишні кріпаки шукали роботи, для того щоб мати можливість утримувати сім’ю, і тому переїжджали до міста.
У 1862 році сталася ще одна важлива подія — 10 червня було надано дозвіл на перетворення Рішельєвського ліцею на Новоросійський університет, в цьому дуже допоміг тодішній генерал-губернатор граф Олександр Строганов.
У 1873 році в Одесі біло відкрито водопровід. На той час це була найсучасніша водопровідна система в усій Європі та найбільша за протяжністю в імперії. Багато в цьому посприяли міський голова Микола Новосельський та генерал-губернатор граф Пауль Деметріус Коцебу. Серед інших їх заслуг у сфері доброустрію можна відзначити заміщення вулиць бруківкою, появу газових вуличних ліхтарів, відкриття першої залізничної лінії Одеса — Балта 3 (16) грудня 1865 року.
21 жовтня 1878 року (за іншими даними 20 вересня), змінивши Миколу Новосельського, який пішов у відставку, посаду міського голови отримав виходець з грецької сім’ї місцевого торговця зерном, Григорій Григорович Маразлі. Ще до того майбутній почесний громадянин міста тричі виконував обов’язки між переобраннями Новосельського, у 1871—1872, 1873 та 1875 роках. Вперше у Російській імперії в Одесі за управління Маразлі було зроблено багато нововведень, що зробили місто не тільки одним із найкрасивіших та найсучасніших у країні, а й на усьому континенті. Зокрема, у 1881 році було збудовано кінну залізницю, закладено і споруджено Павлівську будівлю дешевих квартир (на кошти, пожертвувані П. З. Ямчитським), новий нічліжний притулок та дві їдальні біля Першого Християнського цвинтаря (для будівництва яких було надано 30 тисяч російських рублів), споруджено комплекс лікувального закладу на Куяльницькому лимані, де на кошти Григорія Григоровича, 12 тисяч російських рублів, у 1886 році був побудований барак для бідних хворих, а також церкву. Окрім того, біло збудовано будинок притулку для тих що відбули покарання, відкритий притулок для дітей-сиріт, психіатричне відділення міської лікарні, лінія парового трамвая на Хаджибейський лиман, міські різниці, поля зрошування, дитячий міський сад із безкоштовними іграми та гімнастикою, хімічну лабораторію для дослідження харчових продуктів під керівництвом професора О. Веріга, відкрито так звані «криті ринки» (нині ринок «Новий Базар»), введено електроосвітлення тощо.
«У 1878 році Григорій Григорович Маразлі вступив у виконання обов’язків міського голови, — фінанси Одеси були в дуже жалюгідному становищі. За розписом на 1878 (рік вступу на посаду п. Маразлі) доходи міста, без напівкопійчаного збору, були перелічені в сумі 1 340 тис. рублів, витрати були перелічені в сумі 1 617 тис. рублів. Дефіцит являє собою значну цифру у 277 000 рублів, але зі вступом Маразлі міський розпис істотно змінюється (за винятком 1879 року). Він представляється в думу поступово з відомим залишком, який щорічно прогресивно збільшується і досягає вже в 1888 році значної цифри в 128 тис. рублів. За час керування Григорія Григоровича міськими справами місто прикрасився масою корисних громадських будівель …» — Н. Фьодоров, «Століття Одеси»
Маразлі обирали на посаду міського голови чотири рази поспіль, у 1881, 1885, 1889 та 1893 році відповідно. Діяльність міського голови і його найближчих соратників спочатку була спрямована на зовнішні прикраси міста, за що він та гласні думи піддавалися жорстокій критиці. Наприклад, за легендою, тодішній Одеський генерал-губернатор Христофор Рооп, зібравши гласних у себе вдома, заявив, маючи на увазі нещодавно зведений Олександрівський парк (нині Центральний парк культури та відпочинку імені Т.Г.Шевченка): «Сади влаштовувати вмієте, а чисту білизну для хворих до міської лікарні доставляти не вмієте…» — Христофор Христофорович Рооп
В 1886 році Мечников Ілля Ілліч та Гамалія Микола Федорович організували першу в Україні та другу у світі (після Пастерівського інституту у Парижі) бактеріологічну станцію, про що повідомляє меморіальна дошка над під’їздом будинку № 4 на вулиці Льва Толстого. Спочатку станція розміщувалася в помешканні Гамалії на Канатній.
1 жовтня 1887 року відбулося урочисте відкриття нового міського театру, який був збудований на місці двох його попередників. Архітекторами споруди були відомі митці Центральної й Східної Європи, Фердинанд Фельнер та Герман Гельмер, а інженерами проєкту були вже місцеві майстри — Ф. В. Ґонсьоровський, Юрій Дмитренко та Олександр Бернардацці. Нині міський театр має назву «Одеський національний академічний театр опери та балету».
В 1894 році за проєктом інженера А. Д. Гельфанда зведена будівля цирку («Залізний цирк Санценбахера»).
У січні 1895 року вже у похилому віці міський голова, у зв’язку із хворобою, покинув свою посаду, однак продовжував цікавитися міським господарством і постійно відвідував засідання думи як гласний, і надалі, аж до своєї смерті, продовжував обиратися на цю посаду. Незадовго до смерті колишній міський голова, Маразлі залишив місту свою особисту бібліотеку, що збиралася усе його життя. Особиста бібліотека Маразлі налічувала близько 10 тисяч томів, переважно, іноземних видань другої половини XIX століття, передусім французькою мовою. В колекції, між іншим, були твори Оноре де Бальзака, Генріха Гейне, Віктора Гюго, Альфонса Доде, Дюма (батька та сина), Еміля Золя, Гі де Мопассана іншіх. Уся ця колекція була передана міській бібліотеці (нині Одеська національна наукова бібліотека).

ЧИТАТИ ДАЛІ→